Новина

Спогади про блаженної пам'яті о. Ігоря Регусевича

Блаженної пам'яті о. Ігор Регусевич

«Для всіх став я всім, щоб конче деяких спас ти»
(Апостол Павло, 1 Кор. 9:22).

«Високопреподобний отче-ігумене Макарію, милі діточки, дорога юна молоде, любі у Христі брати і сестри!...» Це були останні слова звертання до всіх нас у недільній проповіді (9.10.2011 р.) перед відходом у вічність отця Ігоря. Він був посеред нас, є з нами, бо став Христовим священиком, щедро ділився собою, віддаючи людям не лише часі знання, але й силу, здоров’я, свою любов… Отець Ігор вповні віддавався людям як слуга, який силою Святого Духа у таїнстві Священства відкривав людині Христа та через Нього єднав з Отцем, Джерелом вічного життя.

Те зерно покликання щедро з волі Господньої засіяв дідусь для отця Ігоря та його старшого брата, нині отця Івана Регусевича, ЧСВВ (монастир св. Онуфрія у Львові). Ще з дитинства обидвох братів односельчани бачили священиками.

Розпізнання Божого покликання — це не вибір професії або роботи, а відповідь на заклик, що походить від Небесного Отця. У Святому Письмі читаємо: «Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам» (Ів. 15:16).

Дякуємо Богу за те, що подарував нам миті зустрічей з отцем Ігорем, який заохочував нас у всій повноті брати участь у Святих Таїнствах, живучи ними у щоденному житті. Він проголошував усім Добру Новину Божого Царства та закликав людей до послуху у вірі, приступаючи до Божого Слова зі смиренним та молитовним серцем, уступивши дорогу тим, хто намагався бути «сильним світу цього». Все, чого навчав, ми бачили в його власному житті. Бути священиком — означає бути слугою очищення людини, щоби кожен віруючий міг стати причасником чистоти життя самого Христа.

Допомагав розпізнати Божу волю в нашому житті, дбав, щоб ми після падіння піднімались і йшли за Христом. Коли важко було прийняти правильне рішення, отець Ігор на підставі Божої науки подавав нам відповідні моральні поради. Підтримував ріст християнського життя як окремих вірних так і всіх монастирських спільнот. Спілкуючись частенько із колегіантами, скеровував їх до розпізнання Божого покликання в їхньому житті, зокрема до служіння у священичому та монашому стані. До його святих пастирських справ входили такі обов’язки: відвідування домів і шкіл, передшлюбна катехизація, турбота про духовне зростання дітей і молоді, допомога бідним і хворим… Завжди, безвідказно, не жаліючи себе, нікому не нав’язуючи свої проблеми, і, часто вгамовуючи фізичний біль, йшов, бо проводирем мав Ісуса Христа.

Отець Ігор — зразок вірності своєму покликанню, а його життя — добра проповідь. У кожному служінні Церкві був прикладом послуху голосу Бога та покірного виконання Його волі. Не змарнував свого короткого життя, бо завжди прагнув, щоб кожен, хто приймав до серця його науку, почув про велику Божу любов і отримав запрошення до щасливої Вічності з Господом.

Ревно, жертовно, з глибоким розумінням і почуттям великої любові до ближнього, сумлінно виконував свої обов’язки доброго пастиря. Заносимо молитви і просимо Бога, щоб наш отець Ігор почув похвалу й нагороду з уст самого Христа Господа: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25:21)

Марія Яремко,
вчитель світової літератури
Колегіуму ім. св. Йосафата
20 жовтня 2011