Про Сповідь.

приготування
до св. таїнства Покаяння,
поради, молитви


Книжечка заторкує і частково висвітлює такі питання:


Зміст


Про щастя людини

Що відповіла б людина, яку запитали б, чи хоче вона бути щасливою? — Навіть якби відповіла, що не хоче, то їй би не повірили... Що відповіла б людина, яку запитали б, чи відчуває вона голос сумління, який хвалить за те, що вчинила добре і дорікає за зле? — Неодмінно відповіла б, що має такі відчуття. Бо кожен розуміє, що, наприклад, великодушно допомогти комусь, мудро порадити, підтримати в біді — це добре, а скривдити, зрадити, не дотримати слова — це зле. Щоправда, люди, які у своїх гріхах перебували дуже довго і низько впали, можуть мати дуже слабке і викривлене сумління. Але цікаво, що люди у різних куточках землі завжди відчували цей голос, який раз у раз виринає десь там, у глибині серця. І життя своє людина спрямовує до того, щоби щось осягнути, бореться з негараздами, шукає втіх, тобто прагне бути щасливою, та й іншим бажає щастя.

Як птахи, які летять у вирій, спрямовані на південь у теплі краї, так людина у цьому житті спрямована до щастя. Птахи, хоч і не мали уроків географії, полетять правильним маршрутом, — це у них інстинкт, який Господь дивовижним способом заклав у їхній природі. А от із людиною є трохи по-іншому. Їй Господь дав свобідну волю, тому людина може шукати собі щастя в будь-якому напрямку, але чи скрізь віднайде?..

Людство в особі прародичів в Едемському саді зневажило Бога і втратило дар щасливого життя, проте Господь зі Своєї любові не відвернувся від людини. — У Старому Завіті Він промовляв через пророків, а в Новому Завіті — через Другу Особу Божу, Сина Божого; Він, як молимось у «Символі віри», «задля нас, людей, і нашого ради спасіння зійшов із Небес, і воплотився з Духа Святого і Марії Діви, і став чоловіком». Щоби людина не шукала щастя там, де його нема, Господь у Старому Завіті дав Десять Заповідей, які разом із голосом сумління вказують нам напрямок.

В Новому Завіті, щоб привернути людству дар досконалого щастя, яке у вічності цілком задовольнить це наше прагнення, Христос із любові до нас дає Себе катувати і як людина помирає на хресті за людські гріхи. Тоді сповнились численні пророцтва Старого Завіту, як ось ще 750 років до Христового розп’яття писав пророк Ісая: «...Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі... Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на Ньому, і Його ранами ми вилікувані» (Іс. 53:4-5).

Гріхи людину не приводять до щастя, хіба лише можуть викликати ілюзію щастя. Гріхи спотворюють людину і вона стає їх рабом, іноді до такої міри, що своїм життям уподібнюється до тварини. Коячи гріх, людина розминається із ціллю, для якої створена, вона іде проти своєї природи, проти того напрямку, що закладений Творцем. Можна з певністю сказати, що гріхи є найбільшим лихом для людства. Вони є тією причиною, задля якої прийшов на землю Спаситель. За Свого життя Він відпускав людям гріхи, а після Свого Воскресіння цю владу передав урядові Своєї Церкви: «Кому відпустите гріхи — відпустяться їм, кому ж затримаєте — затримаються» (Ів. 20:23). Це великий дар, адже у святій Сповіді людині прощаються її помилки, блуди, всі гріхи, якими б вони не були, — все змивається Кров’ю Спасителя, якщо людина кається.

Добра сповідь наближає до Бога, допомагає людині бути щасливою на землі та приводить до того абсолютного щастя, яке неодмінно є, і хоч не може вповні відкритися нам, землянам, у цій життєвій мандрівці, але очікує на нас у Небесній Батьківщині.

Великий мислитель св. Августин, який жив ще у V столітті, так висловився про святе таїнство Покаяння: «Якщо б у Церкві не було відпущення гріхів, то не було б жодного сподівання, жодної надії на вічне життя, на вічне визволення. Подякуймо Богові, Який дав Своїй Церкві такий дар». (повернутись до змісту)

Церква як Божа установа

Господь Ісус заснував Церкву, яка тут, на землі, немов корабель Ноя, згідно з Божими планами провадить людей до вічної оселі, до щастя, якого природно так прагне кожна людина і повноту якого вона зможе осягнути лише з Богом і в Бозі. («Без Бога — ані до порога»). Своїй Церкві Господь передав силу, основану на Божому авторитеті, щоб здійснювати святі Таїнства для спасіння Божого люду, а також наділив Церковний Уряд владою для добра вірних приймати відповідні рішення і закони, які, звичайно, випливають із незмінної науки Ісуса Христа. Христос навчає: «...Коли він (брат, ближній) не схоче слухати їх (справедливих докорів), скажи Церкві: коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар. Істинно кажу вам: усе, що ви зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі, і все, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі» (Мт. 18:17–18).

Вже після Вознесіння свого Божественного Учителя і П’ятидесятниці апостоли повновладно діяли у молодій Христовій Церкві. — Замість Юди Іскаріотського призначили апостолом Матія (Ді. 1:15–26); вирішили вибрати і поставити на службу сім дияконів (Ді. 6:1–6); скликали Собор в Єрусалимі й постановили не накладати на поган жодних тягарів (приписів), лише наказали стримуватися від ідоложертовного м’яса, крові, душенини і розпусти (Ді. 15:1–29). Отже, ці й інші події із життя перших християн показують, як застосовувалася урядом Церкви отримана від Христа влада «зв’язувати і розв’язувати». Святий апостол Павло навчає: «Слухайтесь ваших наставників і коріться, бо вони пильнують ваші душі, за які мають звіт дати; щоб вони це робили з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас некорисно» (Євр. 13:17); «Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих» (1 Кор. 4:1). «Ми ж посли замість Христа, немов би сам Бог напоумлював через нас. Ми вас благаємо замість Христа: Примиріться з Богом!» (2 Кор. 5:20). (повернутись до змісту)

Сором у визнанні гріхів

Однією із перешкод, через яку інколи християни не наважуються приступити до сповіді, є сором у визнанні гріхів, мовляв: що про мене подумає священик?.. Однак це є спокусою і перешкоджає людині впорядкувати свої справи щодо Бога, примиритися з Господом і осягнути спокій у своїй душі. Адже багато людей у своєму житті помиляються, але гідні похвали ті, що вміють визнати свої помилки і їх виправляють. Краще виявити це тепер, у сповіді, ніж колись бути засоромленим перед тисячами людей і ангелів та бути осудженим на вічні муки через брак рішучості й щирості в покаянні.

Священик за жодних умов не зрадить таємниці сповіді. Ми також можемо сповідатися і в незнайомого священика, про якого маємо певність, що він належить до Христової Церкви і має право вділяти святі Таїнства. Пам’ятаймо, що священик є по нашій стороні, — він, як того хоче Господь Бог, спричиняється до знищення гріхів, котрі є, в першу чергу, і нашими ворогами. «Той, хто сповідається й осуджує свої гріхи, уже діє з Богом. Бог осуджує твої гріхи; якщо ти їх також осуджуєш, ти єднаєшся з Богом» (св. Августин, Трактат на Євангеліє від Івана). Господь є люблячим Батьком, Він об’явив нам, що «на небі буде більша радість над одним грішником, що кається, ніж над дев’ятдесят дев’ятьма праведниками, що їм не треба покаяння» (Лк. 15:7). А людина, що скинула із себе тягар гріхів, від сповідальниці відходить святою, — їй тепер треба лише намагатися з Божою поміччю за попередні погані вчинки надолужувати ділами любові до Бога й до ближніх і сторонитися всякого роду гріха. До цього нас закликає зі сторінок Святого Письма св. апостол Павло: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12:21). «Будьте, отже, послідовниками Бога, як любі діти, і ходіть у любові за прикладом Христа, що полюбив вас і видав Себе за вас, як принос та жертву приємного Богові запаху» (Еф. 5:1–2). (повернутись до змісту)

Чи всі сповіді є добрими?

Пояснення про основні елементи доброї сповіді розглянемо нижче в розділі під назвою: «Що потрібно знати, щоб сповідатися?» Тут лише зауважимо, що причинами, через які сповідь може бути недоброю і святотатською, є зокрема нещирість у визнанні гріхів, а також, у певній мірі, неусвідомлення того, що окремі вчинки однозначно є за своєю суттю важкими гріхами, які обов’язково необхідно визнавати, приступаючи до святої Сповіді.

Не може бути доброю така сповідь, в якій замовчуються, наприклад, такі гріхи:

(повернутись до змісту)

Що потрібно знати, щоб сповідатися?

Для того, щоб сповідатися, досить мати лише добру волю, щирий жаль за гріхи і бути ознайомленим із елементарною інформацією про сповідь (вона подана в цьому розділі). Не потрібно володіти особливими знаннями чи вміннями, бо сповідь абсолютно не є якоюсь складною процедурою, яку були б здатні звершувати лише окремі люди. Сам Спаситель встановив св. тайну Сповіді і передав через Свою Церкву для всіх нас, грішних, незалежно від нашого віку, інтелектуального рівня чи соціально-суспільної приналежності. До таїнства Покаяння може приступати кожна людина, яка є охрещена, тобто прийняла святу тайну Хрещення.

До Сповіді завжди відносимося поважно, бо тут, як і в кожному святому таїнстві, маємо справу з Богом. І слід приготуватися, тобто застановитися над тим, які гріхи були допущені після попередньої сповіді. Каянник повинен сам перераховувати свої гріхи, а не очікувати, що священик під час сповіді буде їх «вишукувати». Звичайно, священик готовий допомогти, але кожна людина, яка сповідається, обов’язково повинна попередньо виділити окремий час, щоби в молитовному дусі перевірити, наскільки її вчинки узгоджувалися із Божим Законом, пізнати і пригадати свої гріхи, тобто зробити іспит сумління.

Які бувають гріхи

Кожен гріх є образою Бога, але коли говоримо про гріхи, то розуміємо, що вони різняться за своєю важкістю, адже ж є різниця між гріхом присвоєння собі чужого олівця і гріхом крадіжки автомобіля... Отже, гріхи поділяють на легкі та важкі (їх інколи ще називають повсякденними і смертними).

Важкий (смертний) гріх — це цілком свідоме і добровільне порушення Божого Закону в чомусь важливому. Не слід думати, що важкими гріхами є лише злочини вбивства, побиття, крадіжки... Важкою образою Бога є також опущення без важливих причин недільних і святкових відправ Служби Божої, про що говорить Божа Заповідь: «Пам’ятай день святий святкувати»; зневага батьків, ворогування, пияцтво, чужолозтво, оглядання порнографічних часописів і т. ін.

Іноді буває важко чітко визначити, до якого роду гріха віднести те чи інше порушення Божої Заповіді. Це насамперед залежить від того, наскільки морально злим у своїй суті був вчинок, а також — наскільки свідомо й добровільно він був зроблений, з яким наміром і за яких морально важливих обставин. Але, які б не були наміри або обставини, ніколи не можна виправдати такий вчинок (моральний акт), який є злом за самою своєю суттю (очорнення, подружня зрада, бажання вбивства...)

Інколи людина може сказати, що вона не хотіла того чи іншого зла, яке вчинила, мовляв: Хто знав, що воно так станеться?.. Тим часом, коли, наприклад, людина знає, що сідає за кермо несправного автомобіля, то повинна цілком усвідомлювати свою відповідальність за важкі наслідки автокатастрофи, яка може статися. Отже, свобідно вибираючи причину, що призводить до зла, ми цілком відповідальні за зло, яке з’являється внаслідок свідомого вибору причини виникнення цього зла.

Взагалі, гріхом можуть стати не лише погані діла, слова, думки, але й занедбання добрих діл, які людина повинна чинити згідно своїх обов’язків або закону християнської любові.

Руйнівна дія смертного гріха

Смертний (важкий) гріх позбавляє людину освячуючої Божої ласки (благодаті) і права належати до дітей Божих, що робить її гідною пекельного засуду. Якщо в такому стані душі людина помирає, то у вічності перебуватиме в пекельних муках, яких позбутися вже не буде можливо. Людина створена, щоб бути доброю, щасливою і жити в Божій любові. Коли ж у земному житті вона, відвертаючись від Бога, чинить зло і нерозкаяною помирає, то так обирає для себе жахливу вічність. «Всім бо нам треба з’явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле» (2 Кор. 5:10), — так навчає Святе Письмо. Треба дуже рішуче відкидати спокуси. На цьому Христос-Спаситель наголошує використовуючи таке алегоричне порівняння: «Коли око твоє до гріха тебе призводить, вирви його й кинь геть від себе: ліпше тобі ввійти в життя однооким, ніж з обома очима бути вкиненим у вогняне пекло» (Мт. 18:9).

Тому людина повинна бути обачною і дбати про свою безсмертну душу, для спасіння якої конче необхідна освячуюча Божа ласка. Саме з метою її отримання і спасіння душі, з метою примирення і приязні з Богом та відновлення гідності дітей Божих користаємо із цього великого Божого дару — святої тайни Сповіді, яку ще називають таїнством Покаяння, Примирення.

З яких гріхів сповідатися

Сповідаючись, маємо обов’язок визнати всі свої важкі гріхи, які усвідомлюємо після докладного іспиту сумління. Якщо виникають сумнівні питання стосовно того, чи було допущено гріх або чи гріх є важким, то про це треба сказати священикові. Сповідь із легких гріхів не є обов’язковою, але Церква гаряче рекомендує її.

Якщо людина сповідається не вперше і на попередній сповіді визнала всі свої важкі гріхи, то не потрібно із прощених вже гріхів ще раз сповідатися, а слід лише виявити ті гріхи, які були допущені після останньої сповіді. Якщо на попередній сповіді каянник забув про якийсь гріх або гріхи, з яких мав тоді сповідатися, то нехай тепер із жалем визнає це у сповіді. Але, якщо хоча б один гріх був навмисне прихований із сорому або з іншої причини, то на тій сповіді не було прощення гріхів, навпаки — поповнення гріхів святотатством, і тепер необхідно сповідатися з усіх цих гріхів, хоч частина з них вже і була визнана у попередній сповіді.

Іспит сумління

Готуючись до сповіді, необхідно докласти певних зусиль, щоб зробити іспит сумління (це перша умова доброї сповіді), тобто пригадати й об’єктивно оцінити свої думки, слова і вчинки, які були переступом Божого Закону. Не можна це робити поверхово, ми повинні бути відвертими з собою і визнати правду такою, якою вона є, але не треба також «перегинати палицю» у вишукуванні гріхів, як це роблять дріб’язкові люди, бо Бог не вимагає від нас нічого, що перевершувало б наші сили.

Щоб добре зробити іспит сумління, варто, звичайно, вибрати відповідне місце, де можна було б без зайвих перешкод станути серцем і душею перед Богом та прислухатися до голосу Божого, що промовляє через сумління. Це можна зробити в храмі або вдома, але завжди слід спочатку звернутися в молитві до Бога, щоб Господь просвітив розум і пам’ять, дав ласку щирого жалю за гріхи і сил для цілковитого навернення й витривання в доброму. Бо без Божої ласки сама людина неспроможна до навернення і покаяння, але повинна позитивно відповісти Богові на Його ласку, що торкається людського серця, схиляючи його до правди, добра та до примирення з Господом.

Отже, пам’ятаймо, що це Божа благодать кличе нас до навернення, свідомо просімо помноження Божих ласк у душі та докладаймо всі зусилля, щоб співпрацювати з Богом у ділі нашого спасіння, бо без цієї співпраці, без відповіді людини на Божу любов спасіння неможливе.

Звернувшись у молитві до Бога (можна скористатися також текстами молитов, поданими у цій книжечці), приступаємо до іспиту сумління.

На початку варто застановитися, чи не закидує сумління якихось грішних вчинків (про які ми, може, взагалі не хотіли б навіть згадувати). Відтак треба перечитати Божі й Церковні Заповіді, перелік головних гріхів і т. д. — все це допоможе зауважити, в чому допущено переступу Божого Закону. Перелік Заповідей і можливих гріхів подається нижче у розділі під назвою «Приготування до сповіді».Він є допоміжним у пригадуванні й усвідомленні гріхів і, звичайно, не є повним.

Під час іспиту сумління ще добре є пригадати собі осіб із найближчого оточення, місця свого перебування, свої заняття, обов’язки, окремі періоди життя (відпустка, канікули...)

Застанова над життям є дуже важливим та необхідним кроком у приготуванні до сповіді, щоб чітко виявити перед священиком гріхи і так очистити свою душу від гріховного бруду.

Жаль за вчинені гріхи

Усі важкі гріхи, які пригадаються із життя після останньої добре відбутої сповіді, слід виявити священикові. Однак зауважмо, що каянник не приступає до святої Сповіді, щоб просто перелічити свої гріхи, — він повинен каятися, тобто розбудити в серці жаль за гріхи (це є другою необхідною умовою доброї сповіді). Тут не йдеться про звичайне людське почуття жалю (наприклад, жаль за пияцтво лише з тієї причини, що воно призвело до матеріальних втрат). Для того, щоб сповідь була важною, необхідний надприродний жаль. Це жаль з надприродних спонук. Він пов’язаний з міркуванням про Бога й про вічне життя та з усвідомленням провини за скоєння зла. Надприродний жаль можливий лише завдяки дії Божої благодаті, що спонукає грішника до каяття.

Взагалі, розрізняють два види надприродного жалю: недосконалий і досконалий.

Досконалий надприродний жаль (його іноді ще називають щирим жалем) виникає зі щирої любові до Господа і вже містить у собі постанову поправи, адже людині настільки прикро за кожну вчинену образу, що вона відчуває біль у душі і ненависть до гріха, тому постановляє ніколи вже не ображати Господа Бога, Котрий є найбільшим Добродієм. Через щирий жаль Господь відпускає легкі провини і навіть смертні гріхи, якщо людина має сильну постанову висповідатися, як тільки це буде можливо. Таку можливість приступити до сповіді потрібно не тільки невідкладно використати, щойно вона появиться, але й шукати її. В цьому випадку не можна приймати Святе Причастя, поки людина не висповідається.

Між складовими елементами сповіді (або, як ми називаємо, умовами доброї сповіді) жаль займає найважливіше місце. Внутрішнє покаяння є корінною переоцінкою всього життя, поверненням, наверненням до Бога усім серцем, залишенням гріха, відверненням від зла, відразою до всього негідного, що ми вчинили.

Недосконалий надприродний жаль походить не так з любові до Бога, як з усвідомлення мерзотності гріха або зі страху перед вічним прокляттям та іншими карами. Людина усвідомлює, що життя у гріхах позбавляє її освячуючої Божої ласки і права належати до дітей Божих та веде до справедливого покарання, тому й прагне скинути із себе тягар гріхів. Такий жаль цілком добрий і достатній для доброї сповіді, однак людина в той же час мусить постановити виправити своє життя, уникати гріхів і жити згідно Божих Заповідей.

Постанова не грішити

Постанова не грішити є третьою умовою доброї сповіді. Людина повинна постановити виправити своє життя і не чинити гріхів, адже ж тому вона і сповідається, щоб зректися всіх лихих вчинків, осудити їх і відновити побожне християнське життя. Наприклад, якщо чоловік і жінка живуть у парі, не перебуваючи у церковному Подружжі, то до сповіді їм не слід приступати, якщо вони не бажають припинити співжиття на віру і змінити свій стан життя на християнський. Також немає смислу приступати до сповіді особам, що чинять гріхи проти Шостої Заповіді, якщо вони не мають наміру, рішучої постанови розірвати грішні зв’язки.

Людина мусить перемогти себе і тоді, коли їй важко комусь простити кривду. Господь готовий людині простити всі «борги», всякі огидні гріхи (а гріхи є безмірно великою образою Божого Маєстату), але при цьому наголошує, що і людина, як би їй це не було важко, повинна простити «борги» своїм ближнім («прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»). Господь прощає людям вічну кару, більші провини, ніж ті, які спроможна завинити людина людині. Ісус Христос часто наголошував: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6:14–15). Простити — значить не бажати зла, старатися не пам’ятати кривди і помиритися. Якщо ж людина говорить: «Ні, цього я не можу простити», то це означає, що до сповіді вона приступити не готова, аж поки не позбудеться свого гніву і не виявить бажання та готовності до прощення.

Отже, постанова поправити своє християнське життя і не грішити є необхідним елементом доброї сповіді.

Визнання гріхів у сповіді

Визнання гріхів перед священиком — це четверта умова доброї сповіді. У сповіді ми повинні визнати всі свої смертні гріхи, які усвідомили після докладного іспиту сумління, навіть якщо ці гріхи дуже таємні і вчинені лише проти двох останніх Заповідей Декалогу («Не пожадай...»)

Привітавшись зі священиком, говоримо відразу на початку сповіді про дві речі:

Відтак перераховуємо свої гріхи. Визнаючи важкі гріхи, вказуємо їх кількість (принаймні приблизно). Якщо під час попередньої сповіді забули виявити важкий гріх або гріх, у важкості якого сумнівалися, то це необхідно зробити тепер.

Але якби трапилося, що через сором чи з іншої причини такий гріх було свідомо приховано, то сповідь була неважною, жодного гріха Господь Бог, Котрий бачить найпотаємніше в серці кожної людини, у такій сповіді не простив, більше того, — цим людина поповнила важкий гріх (гріх святотатства). Після святотатської сповіді не можна приймати Святе Причастя (воно тоді також буде святотатським); необхідно чимскоріше висповідатися, виявивши гріхи святотатства, затаєний гріх і всі інші важкі гріхи, що були поповнені після останньої добре відбутої сповіді.

У визнанні гріхів необхідною є щирість. Не можна применшувати гріхи в очах сповідника або замовчувати важливі обставини. В часі сповіді не слід називати конкретних осіб, які мали відношення до гріхів, а тим більше — когось оскаржувати, адже ми сповідаємося зі своїх гріхів, а не з гріхів свого сусіда чи когось із рідних, знайомих... Самі ж гріхи називаємо конкретно (не загальними термінами). Коли маємо запитання, що стосуються сповіді, то можемо, а часто й зобов’язані попросити пояснення і поради у священика, та все ж пам’ятаймо, що у святій тайні Сповіді визнаємо гріхи, а не ведемо тривалі духовні розмови із священнослужителем.

Визнання гріхів повинно закінчуватися словами, які щиро промовляє каянник: «Більше гріхів не пригадую. За всі вчинені гріхи щиро жалую. Постановляю поправити моє життя і не грішити».

Цими словами людина, немовби, підводить підсумок усього попередньо сказаного і пережитого в серці, а також бере на себе відповідальність перед Богом за свою сповідь, стверджуючи, що справді бажає примирення з Господом, а тому робить все необхідне для цього, — не замовчуючи, щиро виявляє перед священиком всі гріхи, за вчинення гріхів жалує і постановляє їх більше не допускатися.

Відтак сповідник при необхідності може ще дещо перепитати і дати деякі настанови, та завжди призначає покуту (наприклад, промовити ту чи іншу молитву або зробити добрий вчинок). Виконання покути після сповіді — це акт надолужування Богові за гріховні вчинки, яких допустився каянник.

На закінчення сповіді священик молиться і вділяє розрішення, тобто силою прийнятої у Христовій Церкві тайни Священства прощає всі гріхи «в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Кожен, хто сповідається з розкаяним серцем і з побожним наставленням, в момент розрішення духовно воскресає, народжується до нового життя і приймає Божу благодать. Грішник певним чином випереджає суд, якому він буде підданий при кінці свого земного життя. Бо саме тепер, у сповіді, відвертає вирок за гріхи. Через покаяння і віру людина завдяки Божому милосердю у цьому таїнстві позбувається засуду, яким була б засуджена на вічну кару. Навертаючись до Христа і примирюючись із Господом, каянник приймає відновлення приязні з Богом та втрачену через гріхи гідність дитини Божої.

В часі молитви священика і вділення розрішення на закінчення сповіді каяннику теж слід молитися. Тоді, подібно до євангельського митаря, який бив себе в груди, взиваючи до Божого милосердя, висловлюємо свій жаль за гріхи цією молитвою:

Боже, милостивий будь мені грішному (грішній). Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я. Господи, прости мені.

Виконання покути

Останньою, п’ятою необхідною умовою доброї сповіді є виконання накладеної священиком покути. Треба запам’ятати зміст покути і потім її старанно виконати. Здебільшого, священик надає як покуту молитву або молитви, які необхідно помолитися у довільному або в зазначеному часі (один раз чи більше).

Багато наших гріхів приносять шкоду ближнім. Слід зробити все можливе, щоб цю шкоду поправити (наприклад, віддати вкрадені речі, повернути добру славу тому, на кого був зведений наклеп, винагородити кривду). Навіть звичайна справедливість вимагає цього від нас.

Гріх також ранить і ослаблює самого грішника, його зв’язок з Богом і з ближніми. Розрішення усуває гріх, але не усуває всього безладу, спричиненого гріхом. Грішник, звільнений від гріха, має потребу ще цілковито відновити своє духовне здоров’я і чинити діла, відповідні духові покаяння, тобто покутувати. Крім обов’язкового виконання накладеної священиком покути, добровільними ділами покути в першу чергу повинні стати вчинки, протилежні гріхам, що були допущені, а також молитви, діла милосердя, служіння ближнім, піст, розумні жертви, самозречення, терпеливе прийняття життєвих терпінь і негараздів. (повернутись до змісту)

Святе Причастя

Після доброї сповіді приступають до святого таїнства Євхаристії (приймають Святе Причастя). Під видом хліба і вина на Службі Божій священик вділяє правдиве Тіло і Кров Ісуса Христа. Цю незбагненну Пресвяту Тайну Євхаристії, як і інші шість святих Таїнств, установив Сам Христос, Котрий на Тайній Вечері здійснив першу Службу Божу та, ламаючи хліб і подаючи чашу, промовив слова, що їх ми чуємо на Св. Літургії з уст священика: «Прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів... Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів» (пор.: Мт. 26:26–28, Мр. 14:22–24, 1 Кор. 11:24–25). «Чиніть це на Мій спомин» — заповів Христос (Лк. 22:19).

Про таїнство Євхаристії записано в усіх чотирьох Євангеліях. «...Юдеї заходилися сперечатись між собою, кажучи: Як отой може нам своє тіло дати їсти? А Ісус їм: Істинно, істинно говорю вам: Якщо не споживатимете Тіло Чоловічого Сина й не питимете Його Кров, не матимете життя в собі. Хто Тіло Моє їсть і Кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня. Бо Тіло Моє — їжа правдива, і Кров Моя — правдивий напій. Хто споживає Тіло Моє і Кров Мою п’є, той у Мені перебуває, а Я — в ньому» (Ів. 6:52–56). А св. апостол Павло в посланні до Корінтян застерігає: «Хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винен за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього Тіла, суд собі їсть і п’є» (1 Кор. 11:27–29).

Тому до Пресвятої Євхаристії приступаємо з особливою побожністю. Для цього насамперед готуємося духовно, — через щирий жаль і сповідь очищуємось із важких гріхів (за повсякденні гріхи розбуджуємо в серці щирий жаль). Піст перед сповіддю є похвальним, але згідно з дозволом Церкви сповідатися можна, не утримуючись попередньо від трапези, а от перед прийняттям святої тайни Євхаристії слід утриматися від їжі і напоїв принаймні одну годину (пиття чистої води не порушує посту), але зазвичай, три години перед Святим Причастям вірні стараються не споживати їжі, а багато християн дотримуються ще тривалішого посту перед Святим Причастям.

Навіть зовнішня постава (рухи, вбрання) повинна виражати пошану, врочистість і радість цієї хвилини, коли Христос стає нашим гостем. Після Святого Причастя складаємо Богові подячні молитви.

Свята Літургія (Служба Божа) є Богослужінням, під час якого Сам Христос як Богочоловік заступається за нас, адже в часі Служби Божої через руки священика відбувається відновлення Хресної жертви Ісуса Христа, Який помер за нас, проливши Свою Кров. В цьому могутність Служби Божої. А її завершенням, центром є Пресвята Євхаристія. Церква за наказом Господнім, на Божу прославу і для добра людських душ щодня, а особливо урочисто в неділі і свята, звершує цю Безкровну Жертву на престолах храмів по всьому світі.

Причащатися — означає приймати Самого Христа, Який приніс Себе в жертву за нас, глибоко єднатися з Христом і жити Ним. — «Як Мене Отець Живий послав і Я Отцем живу, так і той, хто споживає Мене, житиме Мною» (Ів. 6:57). Те, що матеріальна пожива чинить у нашому тілесному житті, Святе Причастя здійснює чудовим способом у духовному житті. Як тілесна їжа служить відновленню втрачених сил, так Пресвята Євхаристія зміцнює любов, яка в щоденному житті схильна послаблюватися. Віддавши Себе для нас, Христос через благоговійне прийняття нами Святого Причастя прощає нам легкі гріхи, наново оживляє християнську любов і робить нас здатними поборювати спокуси. (повернутись до змісту)

Приготування до сповіді

I. ДВІ ГОЛОВНІ ЗАПОВІДІ

Найпершими і найбільшими є дві головні Заповіді любові, які визначають загальну суть Божого Закону і людського життя:

  1. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всіма думками твоїми.
  2. Люби ближнього твого, як самого себе.

У сьогоднішньому світі поширюється викривлене поняття любові. Любов ототожнюють суто із почуттями, часто принижуючи, знецінюючи її, зводячи до рівня безвідповідального тілесного задоволення. Почуття можуть служити виявом любові, але ніколи не повинні бути виключною ціллю, як і не повинні панувати над людиною, сковуючи її духовні сили, тобто розум і волю.

У взаємовідносинах між духовно зрілими людьми визначальним чинником є не інстинкт, почуття, егоїстичне задоволення, а готовність безкорисливо співпрацювати з усіма й жити на засадах добра, справедливості і братерства. Справжня любов завжди безкорислива, жертовна і в щоденному житті готова творити добро.

Сам Спаситель часто навчав: «Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм» (Мт. 7:12); «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших — ви Мені зробили» (Мт. 25:40).

Так і апостоли вірно зберегли Христову науку, передаючи її нам, про що читаємо у Святому Письмі: «Не майте жодних боргів ні у кого, крім боргу взаємної любові, бо той, хто любить другого, виконав закон. Бо заповіді: «Не чини перелюбу», «Не вбивай», «Не кради», «Не пожадай», і всі інші заповіді містяться у цьому слові: «Люби твого ближнього, як себе самого». Любов ближньому зла не чинить. Любов, отже, — виконання Закону (Божого)»(Рим. 13:8–10). «Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог — любов. Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог Свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через Нього... Він полюбив нас і послав Сина Свого — примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (1 Ів. 4:7–11).

Лише чиста християнська любов спроможна робити людину по-справжньому щасливою.

II. ДЕСЯТЬ БОЖИХ ЗАПОВІДЕЙ (ДЕКАЛОГ)

1. Я — Господь Бог твій: нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене.

Гріхи: Піддання сумнівам віри в Господа Бога та об’явлених Божих правд. Участь у безбожних розмовах. Участь у викликанні духів, звернення до магів, ворожбитів, астрологів, екстрасенсів і т. д. Ставлення грошей, матеріальних здобутків, певних осіб або слави за найвищу ціль свого життя, майже обожнення речей та осіб. Віра в силу амулетів, у вплив на події певних чисел, в гороскопи, сни та в інші забобони. Соромливість щодо визнавання віри в Бога. Занедбування щоденної молитви.

2. Не взивай намарне імені Господа Бога твого.

Гріхи: Кривоприсягання. Легковажне взивання Бога за свідка. Вимовляння без пошани або зі звички імені Господа Бога. Вживання до жартів святих слів, імен святих, насміхання з церковних обрядів.

3. Пам’ятай день святий святкувати.

Гріхи: Опущення Служби Божої у неділі або свята без важливої причини (зауважити, наскільки часто). Праця в неділю або у свято без важливої потреби. Спізнення на Службу Божу. Занедбування читання доброї релігійної літератури.

4. Шануй батька твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі.

Гріхи: Зневага когось із батьків, дідуся, бабці. Занедбання опіки над рідними, коли вони цього потребують. Непослух дітей, коли батьки їх виховують і привчають до доброго. Чинення наперекір батькам, гнів. Насміхання з батьків, розголошування їхніх хиб. Глузування з людей старшого віку. Погорда рідним краєм, народом.

5. Не вбивай.

Гріхи: Вбивство, евтаназія, аборт та інші засоби знищення людини в зародку. Заподіяння комусь шкоди на здоров’ї. Гнів, ворогування. Нищення здоров’я курінням, вживанням наркотиків або алкоголю. Легковажне занедбування свого здоров’я. Розповсюдження наркотичних засобів, заохочення до вживання алкоголю і т. ін. Гарячкове, гнівливе покарання дітей, підвладних. Зумисне дратування, спричинення смутку, прокльони, помста. Нищення природи, засмічування навколишнього середовища.

6. Не чужолож.

Гріхи: Зрада подружньої вірності. Передшлюбні тілесні стосунки (розпуста), шукання задоволення цих інтимних тілесних відчуттів поза подружжям. Спільне життя чоловіка з жінкою, якщо вони не мають церковного шлюбу. Подружній онанізм, вживання протизаплідних засобів. Оглядання соромітницьких зображень, кінофільмів. Читання аморальних книжок. Замилування в соромітницьких думках, бажаннях. Ношення непристойного одягу. Вживання непристойних слів, жартів або натяків.

7. Не кради.

Гріхи:Привласнення чужих речей, грошей. Ошукування когось на грошах, майні, товарі. Легкодушне заборгування без достатньої ймовірності повернути борг. Бажання заволодіти чужими речами, майном. Затримування чужої власності. Заподіяння шкоди власності ближнього. Небажання виправити вчинену шкоду. Легковажне нищення матеріального добра і марне розтрачування грошей, якими можна було б допомогти потребуючим.

8. Не свідчи ложно на ближнього твого.

Гріхи: Зведення наклепу; очорнення, тобто звинувачення в поганих вчинках перед іншими когось невинного. Підривання чийогось авторитету. Пліткування, розголошування чужих провин, хиб або невдач — це обмова, навіть якщо при цьому говорити правду.

9. Не пожадай жінки ближнього твого.

10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Дев’ята й Десята Заповіді тісно пов’язані із Шостою й Сьомою Заповідями і звертають увагу на серце людини — центр моральної особистості. «Із серця бо походять лихі думки, вбивства, перелюби, розпуста...» (Мт. 15:19). Боротьба з тілесними пожаданнями відбувається через очищення серця і практикування поміркованості, стриманості. Дев’ята Заповідь застерігає від плотського пожадання (хтивості). Очищення серця вимагає молитви, чистоти наміру і погляду. Чистота серця потребує відчуття духовної гідності, соромливості, що пов’язана з терпеливістю, скромністю й обачністю.

Десята Заповідь забороняє пожадання дібр інших людей, бо це є коренем крадіжок, грабувань, шахрайств, заборонених Сьомою Заповіддю, та часто призводить до різних форм насильства і несправедливості. Десята Заповідь також вимагає вигнати з людського серця жадібність, захланність і заздрість.

III. ЦЕРКОВНІ ЗАПОВІДІ

  1. Установлені свята святкувати.
  2. У неділі і свята брати участь у Св. Літургії.
  3. Установлені пости постити.
  4. Кожного року, принаймні раз, у Пасхальному часі, сповідатися і причащатися.
  5. У заборонені часи весіль і забав не справляти.
  6. Злих книжок і писем не читати.
  7. На утримання католицьких церков і шкіл датки давати.

1, 2. Перша і друга Церковні Заповіді лише конкретизують третю Божу Заповідь.

3. У нашій Церкві встановлено чотири пости: Великий піст, Петрівка, Спасівка (це Успенський піст) і Пилипівка (це Різдвяний піст). На спомин хресної смерті Спасителя кожної п’ятниці (крім п’ятниць у періоди загальниць) маємо обов’язок постити, стримуючись зокрема від споживання м’яса. В перший тиждень Великого посту і в Страсний тиждень постимо, як у п’ятниці, але в перший день Великого посту і в Страсну П’ятницю приписується строгий піст, тобто не можна споживати ні м’яса, ні набілу (солонини, тваринного жиру, молочних продуктів). У Навечір’я Різдва й Богоявлення, у свята Воздвиження Чесного Хреста й Усікновення Чесної Голови Івана Хрестителя треба стримуватися від м’ясних страв.

Звільнення від посту є у дні: Господських і Богородичних празників, національного свята Дня Незалежності і цивільного Нового року, а також в періоди загальниць (їх є чотири: від Різдва до Навечір’я Богоявлення, від неділі Митаря і Фарисея до неділі Блудного сина, від Пасхи до Томиної неділі і від Зіслання Св. Духа до неділі Всіх Святих).

Звільнені від цих вимог діти до 14 років, люди, яким виповнилось 59 років, а також матері, які годують немовлят, недужі, і ті, що не розпоряджаються вповні своєю особою через прийняті обов’язки (напр., військовослужбовці).

У період постів слід частіше молитися, чинити діла християнської любові, милосердя і пильніше остерігатися гріхів.

4. Недотримання цієї заповіді є важким гріхом. Але кожен свідомий віри християнин приступає до Святого Причастя принаймні у неділі і свята, сповідається перед великими святами; а коли б важко згрішив, то негайно жалує за гріх, поспішаючи примиритися з Богом.

5. До заборонених часів належать періоди постів, а також дві загальниці — від Різдва до Богоявлення і від Воскресіння Господнього (Пасхи) до Томиної (Провідної) неділі.

6. Безсумнівною шкодою для душі людини й образою Бога є: читання аморальної та антихристиянської літератури, а також перегляд згіршуючих кінофільмів, телепередач і сторінок інтернету, якщо вони поширюють ненависть до релігії, до Христової Церкви, підривають її авторитет або основи віри й християнської моралі.

7. Тут йдеться про сумлінні внески, на які людині дозволяють її можливості. Церковна громада часто є єдиним джерелом фінансування парафії, забезпечення її функціонування й утримання священнослужителів. Зрештою, про цей обов’язок матеріальної підтримки чітко навчають книги Старого і Нового Завітів.

IV. ГОЛОВНІ ГРІХИ І ПРОТИЛЕЖНІ ЇМ ЧЕСНОТИ

  1. Гордість.
  2. Захланність.
  3. Нечистота.
  4. Заздрість.
  5. Непоміркованість.
  6. Гнів.
  7. Лінивство.
  1. Покора.
  2. Щедрість.
  3. Чистота.
  4. Зичливість.
  5. Поміркованість.
  6. Лагідність.
  7. Пильність.

Поширені гріхи, що походять з головних

Зверхнє ставлення до інших, приниження інших, висміювання, бажання і спроби вивищити себе над кимось, зловживання вигідним становищем. Скупість. Сороміцькі вчинки і пожадання, що суперечать Шостій або Дев’ятій Заповіді. Заздрість стає причиною обмов, недоброзичливості, гніву; спричиняє смуток від успіхів інших і радість із чужих невдач. Обжерливість, прагнення лише вишуканих страв і напоїв; надмірне або часте вживання алкоголю. Ненависть, непрощення, бажання комусь зла, агресивні прояви нетерпеливості та гарячкуватості, упереджене ставлення до когось; прокльони. Занедбування обов’язків: християнських, родинних, суспільних; лінь до молитви, до праці, до навчання.

V. ЧУЖІ ГРІХИ

Гріхи інших людей, до вчинення яких ми маємо лише опосередковане відношення і за них несемо часткову відповідальність, спричиняють для нас гріхи, які називаються чужими. Наприклад, у грісі аборту винна сама жінка, але згрішили і ті, що її до цього спонукали, дораджували, допомагали... Назвемо види чужих гріхів:

  1. Наказувати чинити гріх.
  2. Спонукати до гріха.
  3. Дораджувати гріх.
  4. Дозволяти на гріх.
  5. Допомагати у грісі.
  6. Не карати за гріх.
  7. Гріх обстоювати.
  8. Гріх хвалити.
  9. На гріх мовчати.

VI. ГРІХИ ПРОТИ СВЯТОГО ДУХА

  1. Надмірна надія на Боже милосердя.
  2. Безнадійність на Боже милосердя.
  3. Спротив пізнаній правді християнської віри.
  4. Завидування ближньому Божої ласки.
  5. Нечутливість на спасенні перестороги.
  6. Нерозкаяність до самої смерті.

VII. ГРІХИ, ЩО КЛИЧУТЬ ПРО ПОМСТУ ДО НЕБА

  1. Умисне людиновбивство.
  2. Содомський гріх.
  3. Заподіяння кривди вдовам або сиротам.
  4. Затримування заробітної платні.

VIII. ДІЛА МИЛОСЕРДЯ

Закон християнської любові зобов’язує нас чинити діла милосердя.

Сім діл милосердя для душі

  1. Грішника навернути.
  2. Невіжу навчити.
  3. У сумніві порадити.
  4. Сумного потішити.
  5. Кривду терпляче зносити.
  6. Образу з серця прощати.
  7. За живих і померлих молитися.

Сім діл милосердя для тіла

  1. Голодного нагодувати.
  2. Спраглого напоїти.
  3. Нагого зодягнути.
  4. Подорожнього в дім прийняти.
  5. Недужому послужити.
  6. В’язня відвідати.
  7. Померлого поховати.
(повернутись до змісту)

Деякі додаткові зауваги

Не кожна погана думка є гріхом, а лише та, на яку людина погоджується у своєму серці. Взагалі, спокуси стають гріхами тоді, коли людина на них погоджується і їх приймає, а якщо поборює спокуси і їх відкидає, то має заслугу.

Якщо каянник, сповідаючись, забув виявити важкий гріх, то нехай тим надмірно не бентежиться, бо через це сповідь не втрачає своїх плодів, але в наступній сповіді забутий гріх необхідно визнати. Якщо ж важкий гріх було свідомо замовчено або приховано, то така сповідь була цілковито негідною і святотатською. Треба дуже пильно й рішуче остерігатися нещирості у сповіді; ця спокуса походить від прихованої людської гордості та від диявола, який у своїй злобі найбільше зацікавлений, щоб звести нанівець наші зусилля і плоди покаяння.

Якщо каянник не почув або забув зміст покути, то повинен перепитати священика, а якщо забув виконати покуту в окремо призначений час, то повинен зробити це в інший час, а при наступній сповіді сказати про це священикові.

Після доброї сповіді християнин може протягом якогось часу приступати до Святого Причастя і не зобов’язаний кожного разу перед цим сповідатися, хіба би він згрішив важким гріхом.

Генеральна сповідь — це сповідь з гріхів із цілого життя. Вона приносить велику користь для духовного зростання, але її не радять здійснювати часто (принаймні не частіше, ніж один раз на рік).

Добра сповідь, хоч і не дає гарантії, що людина більше не допуститься гріхів, але через запевнення Ісуса Христа гарантує їх прощення і є дуже ефективним засобом у боротьбі проти них. Тому, якби трапилося, що людина знову вчинила важкий гріх, нехай вона не зволікає з очищенням своєї душі, бо тривання людини в упадку є більш прикрим для Бога, ніж самий гріх. Добра сповідь, крім очищення з гріхів, неодмінно робить людину більш пильною, відпірною до гріхів, просвітлює душу Божим світлом і скріплює волю.

У змаганні до святості безцінними засобами є власне Святі Тайни (зокрема — Сповідь і Євхаристія), а також щира й часта молитва, допомога духовного провідника, читання Св. Письма і християнської літератури, покора, витривалість у доброму, дбання про добрі вчинки, розважливість, пильність у плеканні добрих думок і рішучість у відкиданні спокус, уникання нагод до гріхів (тобто місць, осіб і занять, які спонукають до гріха), часте пригадування про всюдиприсутність Бога і шукання Його святої волі.

Зростання у святості, отже, залежить від старанної і розумної співпраці людини з Божими ласками. Про потребу переміни із грішного на боговгодне життя св. апостол Павло говорить так: «Вам треба позбутися, за вашим попереднім життям, старої людини, яку розтлівають звабливі пристрасті, а відновитись духом вашого ума й одягнутись у нову людину, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди» (Еф. 4:22–24). (повернутись до змісту)

Молитви

ПЕРЕД ІСПИТОМ СУМЛІННЯ І ПЕРЕД СПОВІДДЮ

Милосердний Боже! Ти сказав, що не хочеш смерті грішника, а щоб він навернувся й жив. Оце я стаю перед Тобою та щиро молю Тебе: вчини зі мною, Боже, за безконечним милосердям Твоїм. Не відкидай мене, Господи, через численні гріхи мої, а вчини Своєю святою ласкою, щоб я пізнав (пізнала) їхню огидність, перейнявся (перейнялася) щирим жалем і сокрушеним серцем визнав (визнала) у святому таїнстві Покаяння всі свої тяжкі провини.

Духу Святий, просвіти мій розум і пам’ять, щоб я пригадав (пригадала) і усвідомив (усвідомила) свої гріхи; дай мені ласку щирого жалю й рішучої волі на майбутнє виправитись і більше ніколи не грішити.

Царю небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.

Пречиста Діво Маріє, св. Ангеле Хоронителю і всі Святі, моліть Бога за мене. Амінь.

* * *

Доки, душе моя, перебуватимеш у гріхах? Доки відкладатимеш покаяння? Чому ти охляла і служиш гріхові? І чому, хворіючи, до Лікаря ти не йдеш? Яку відповідь знайдеш, душе моя, в день судний? Або хто звільнить тебе з вироку на вогонь вічний та інші муки? Ніхто, якщо ти сама не умилостивиш Добросердного, залишивши діла твої лихі і взявшись до життя добровгодного. Маючи ліки покаяння, піднесись із того зла, яке ти вчинила, та оплакуй твої безмірні прогрішення, благаючи Лікаря душ і тіл: Помилуй мене, Господи, і спаси!

* * *

Господи! Побачивши в мені лінивство до добрих діл і схильність до злого, багатоликий змій перемінюється і показує грішну принаду, зводячи мене, щоб зло приймати як добро. Але Ти, Господи, дай мені в серці відчути страх Твій і соромитися лукавих вчинків, щоб спастися мені від усякого лиха, спокійно пройти життя і, чисто проживши, знайти в день судний Тебе — доброго й милосердного Владику.

* * *

Ослаби, прости, відпусти, Боже, прогрішення мої добровільні й недобровільні, що в слові і в ділі, свідомі й несвідомі, що в думці і в помислі, що вдень і вночі; все прости, бо Ти благий і чоловіколюбець.

* * *

Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене, грішного (грішну).

ПСАЛОМ 51 (50)

Помилуй мене, Боже, з великої милості Твоєї, і багатством щедрот Твоїх очисти мене з беззаконня мого. Обмий мене повнотою з беззаконня мого, і від гріха мого очисти мене. Бо беззаконня моє я знаю, і гріх мій є завжди передо мною. Проти Тебе єдиного я згрішив і перед Тобою зло вчинив; то й правий Ти в словах Твоїх і переможеш, коли будеш судити. Це бо в беззаконнях я зачатий, і в гріхах породила мене мати моя. Це бо істину полюбив єси, невідоме й таємне мудрості Своєї явив Ти мені. Окропи мене іссопом, і очищуся, обмий мене, і стану біліший від снігу. Дай мені відчути радість і веселість, зрадіють кості сокрушені. Відверни лице Твоє від гріхів моїх, і всі беззаконня мої очисти. Серце чисте створи в мені, Боже, і духа правого обнови в нутрі моєму. Не відкинь мене від лиця Твого, і Духа Твого Святого не відійми від мене. Поверни мені радість спасіння Твого, і духом владичним утверди мене. Вкажу беззаконним дороги Твої, і нечестиві до Тебе навернуться. Визволь мене від вини крови, Боже, Боже спасіння мого, і язик мій радісно прославить справедливість Твою. Господи, губи мої відкрий, і уста мої сповістять хвалу Твою. Бо якби Ти жертви захотів, дав би я, та всепалення не миле Тобі. Жертва Богові — дух сокрушений, серцем сокрушеним і смиренним Бог не погордить. Ущаслив, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай відбудуються стіни єрусалимські. Тоді вподобаєш Собі жертву правди, приношення і всепалення; тоді покладуть на вівтар Твій тельців.

МОЛИТВА ПІСЛЯ СПОВІДІ

Милосердний Боже! Дякую Тобі з цілого серця, що Ти простив мені мої гріхи й очистив мою душу, що привернув мені освячуючу ласку і прийняв наново за Свою дитину. Хочу належати завжди тільки Тобі, Тебе одного любити понад усе і Твою волю чинити. Обіцяю остерігатися гріхів і всякої нагоди до них. Однак прошу Тебе, Господи, додай мені ласк, щоб я витривав (витривала) у доброму. Пречиста Діво Маріє, Мати Божа й моя Мати! Молю Тебе: допоможи мені так виконувати Божу волю, як Ти її виконувала. Святий Ангеле Хоронителю і всі Святі, оберігайте мене від усього злого! Амінь.

ПСАЛОМ 32 (31)

Блажен, кому простилось беззаконня, кому гріх покрито. Блажен той, кому Бог вини не залічить, і в кого на душі нема лукавства. Як я мовчав, ниділи мої кості серед мого безнастанного стогнання. Бо вдень і вночі Твоя рука тяжіла надо мною, висохла моя сила, немов під літню спеку. Я висповідав Тобі гріх мій і не затаїв провини моєї. Я мовив: «Признаюсь Господеві в моїх провинах», і Ти простив вину гріха мого. Тому помолиться до Тебе всяк побожний в час небезпеки. І під час повені вод великих — вони до нього не досягнуть. Ти — захист мій. Ти збережеш мене від скрути, огорнеш мене радістю мого спасіння. «Навчу тебе й вкажу тобі дорогу, якою маєш ходити; дам тобі пораду; на тобі — Моє око! Не будьте, як той кінь, немов віслюк той нерозумний, що запал їхній треба віжками й вудилом гамувати, а то до тебе не підійдуть». Великих мук зазнають нечестиві; хто ж уповає на Господа, того огортає ласка. Радійте в Господі й веселіться, праведні, і ликуйте всі праві серцем.

ОТЧЕ НАШ (ГОСПОДНЯ МОЛИТВА)

Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.

МОЛИТВА ДО ПРЕЧИСТОЇ ДІВИ МАРІЇ

Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна Ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа Спаса, Ізбавителя душ наших.

ТИ, ЩО ПОВСЯКЧАС І КОЖНОЇ ГОДИНИ

Ти, що повсякчас і кожної години на небі й на землі приймаєш поклін і славу, Боже добрий, довготерпеливий і многомилостивий, що праведних любиш і грішних милуєш, і всіх кличеш до спасіння заради обіцянки майбутніх благ! Прийми, Господи, в цю хвилину й наші молитви і спрямуй життя наше до Твоїх Заповідей. Душі наші освяти, тіла очисти, думки наші направ, розум очисти й протверези, і визволь нас від усякої скорботи, лиха й слабування. Захисти нас святими ангелами Твоїми, щоб ми, їх охороною збережені й напоумлені, осягнули єдність віри та зрозуміння неприступної Твоєї слави, бо Ти благословенний на віки вічні. Амінь.

МОЛИТВА ПЕРЕД СВЯТИМ ПРИЧАСТЯМ

Вірую, Господи, і ісповідую, що Ти єси воістину Христос, Син Бога живого, що прийшов у світ грішників спасти, з яких перший (перша) я.

Вечері Твоєї Тайної сьогодні, Сину Божий, мене причасником (причасницею) прийми, бо ворогам Твоїм тайни не повім і поцілунку не дам Тобі, як Юда, але як розбійник сповідаюся Тобі: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Владико, коли прийдеш у царстві Твоїм. Пом’яни мене, Святий, коли прийдеш у царстві Твоїм.

Нехай не на суд і не в осудження буде мені причастя святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі і тіла.

Боже, милостивий будь мені грішному (грішній). Боже, очисти гріхи мої і помилуй мене. Без числа нагрішив (нагрішила) я, Господи, прости мені.

МОЛИТВИ ПІСЛЯ СВЯТОГО ПРИЧАСТЯ

Владико Христе Боже, Царю віків і Творче всього, дякую Тобі за всі блага, якими Ти мене обдарував, і за причастя Твоїх пречистих і животворних Таїнств. Тому благаю Тебе, благий і чоловіколюбче, охороняй мене під Твоїм покровом і в тіні крил Твоїх та обдаруй мене чистим сумлінням, щоб я аж до останнього мого подиху достойно причащався (причащалася) Твоїх святощів на відпущення гріхів і на життя вічне. Бо Ти є хліб життя, джерело святості, податель благ, і Тобі славу возсилаємо з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

* * *

Таїнственно удостоївшись бути причасником (причасницею) Твого пречистого Тіла і чесної Крові, Христе Боже, оспівую і благословлю, поклоняюся, славлю і величаю спасіння Твої, Господи, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь. (повернутись до змісту)

Книжечку уклали:
о. Порфирій В. Шумило, ЧСВВ
бр. Пімен І. Коневич, ЧСВВ