Новини

«За убієнних земляків»

Усі, хто загинув мученицькою смертю під час Голодомору є мучениками України. Пам’ятаймо! Із скорботою в душі присвячую їм ці рядки.

Там, де червоний прапор — завжди море крові
Там, де червоний прапор — завжди море сліз.
Голодомору жах у 33-тім році
Як ту чуму, на Україну він приніс.

Що є страшнішим, ніж постійний голод!
Що є страшнішим, ніж повільна смерть!
Вмирали села… Відчай в серці й холод,
І чаша горя, що наповнена ущерть...

(Продовження...)

Ніна Оленяк
22 листопада 2011

Уклін тобі, рідна школо!

Під таким гаслом, 19 листопада 2011 року, Бучацька загальноосвітня школа І–ІІІ ст. №1 відзначала свій 20-літній ювілей існування. Щирі вітання та подяки отримував педколектив на чолі з директором школи Григоришин Галиною Іванівною впродовж декількох днів.

Прес-центр монастиря
22 листопада 2011 детальніше...

З'їзд ревнителів Апостольства Молитви Бучацької єпархії

19 листопада 2011 р. Божого при Бучацькому монастирі отців Василіян відбулась зустріч ревнителів Апостольства Молитви Бучацької єпархії. Провідником і координатором цієї релігійної організації у нашій єпархії є о. Теофіл Штурмак, ЧСВВ.

Прес-центр монастиря
21 листопада 2011 детальніше...

Молитва одного священика

Мамі

За те, що Ти під серцем своїм носила мене і вже тоді полюбила, коли навіть ще не бачила мене — дякую Тобі, Мамо.

За цей Твій перший ніжний поцілунок, що Ти на моєму чолі зложила тоді коли я плачем цей світ привітав, — дякую Тобі, Мамо моя! А той Твій поцілунок такий свіжий, такий материнський! І за те дякую Тобі, Мамо, що його на собі ще дотепер чую. За всі пестощі Твої дякую Тобі Мамо!

За те, що Ти мої малі руки перший раз до молитви зложила, і за те, що навчила мене вимовити велике ім’я Того, по котрім найбільше, хіба, ім’я «Мама» дякую Тобі, Мамо моя.

(Продовження...)

19 листопада 2011

«Посвячена Богу терниста дорога...»
Спогади про відродження монастиря отців Василіян у Бучачі

«Посвячена Богу терниста дорога.
По ній непохитно ішли
Отці Василіяни,
Котрі разом з нами
Віночок тернистий несли...»

Під час підпілля пречистий символ релігії і культури — церква оо. Василіян — навівала вірним смуток і жаль за минулим, проте, глибока віра в Боже милосердя, котру прищепили отці Василіяни, вселяла надію на світлу Божу будучність. Сорок років — немалий час в житті людини, щоб впасти у зневіру, але люди таємно приходили під монастирські двері, приводили сюди діток і онуків, молилися, світили свічки і клали квіти.

(Продовження...)

Голуб Тереса-Климентина
7 листопада 2011
сторінки: «171819202122232425  26  27 28 29 30 31 32 33 »