Плащаниця

«Благородний Йосиф з дерева знявши Пречисте Тіло Твоє,
плащаницею чистою обвив, і пахощами покривши,
у гробі новім положив».

(Тропар Великої П’ятниці)

Богослуження Великої П’ятниці відзначаються прегарними обрядами, зворушливими напівами і глибокими змістом гимнами та стихирами. Головна їхня тема це муки і смерть Господа Нашого Ісуса Христа.

«Днесь висить на дереві — співаємо на 15 антифоні утрені Великої П’ятниці — Той, що на водах землю повісив. Вінцем з терня вінчається — Цар ангелів. У ложну багряницю одівається Той, що небо одіває облаками. Дістає поличник Той, що в Йордані висвободив Адама. Цвяхами пригвозджений — Жених церковний. Копієм проколений — Син Діви. Поклоняємось страстям Твоїм, Христе, поклоняємося страстям Твоїм, Христе, поклоняємося страстям Твоїм, Христе, покажи нам і славне Твоє воскресіння».

В осередку величних відправ і зворушливих обрядів Великої П’ятниці стоїть св. плащаниця. Ця св. ікона Христа в гробі стала складовою частиною обрядів вечірні Великої П’ятниці й утрені Великої Суботи. В часі тих відправ ми віддаємо св. плащаниці особливий прилюдний культ і поклоніння. А це тому, бо на іконі св. плащаниці кривавими літерами виписана історія спасіння людського роду. Св. плащаниця говорить нам і про строгу Божу справедливість і про безконечну Божу любов і незглибиме милосердя до нас грішних.

Тож з уваги на літургійне значення св. плащаниці годиться дещо більше сказати про її історію та обряд положення.

ІСТОРІЯ СВЯТОЇ ПЛАЩАНИЦІ

Примінення св. плащаниці в богослужбах Великої П’ятниці й Суботи в тому виді, в якому ми її тепер почитаємо, відносно недавнє, бо має за собою заледве кількасот літ, але своїм походженням вона сягає самої смерти Ісуса Христа. Плащаниця це ніщо інше, як те простирадло чи обрус, у якому було завинене мертве Тіло Христа Господа, коли Його зложено до гробу. Східня Церква у відправах Великої П’ятниці й Суботи не знала плащаниці майже півтора тисячі літ!

Християни єрусалимської Церкви перших століть почитали у Велику П’ятницю хресне дерево, що його з початком 4-го віку віднайшла св. Єлена, мати цісаря Константина. Обряд того почитання записала нам паломниця 4-го століття Сильвія Аквітапська. У її Дневнику Паломництва читаємо, що у Велику П’ятницю єпископ в окруженці дияконів сідав на престолі поставленому на Голготі, де був розп’ятий Христос. Перед ним ставили застелений стіл, а на столі клали св. хресне дерево і напис, що був на хресті. Єпископ держав кінці св. дерева в своїх руках а вірні один за одним підходили до стола, робили доземний поклін, дотикалися хреста й напису своїми чолами й очима, а відтак цілували хрест і відходили.

Звичай почитати св. хрест у Велику П’ятницю перейшов був пізніше до грецької Церкви. У Велику П’ятницю в часі утрені по 5-ім страснім Євангелії, коли співали вище подану стихиру «Днесь висить на дереві...», священик або єпископ виносив зі святилища запрестольний хрест і ставив його насередині церкви. При співі слів стихири: «поклоняємося страстям Твоїм, Христе» священик і всі вірні робили три доземні поклони і цілували св. хрест.

Під впливом Східньої Церкви почитання св. хреста у Велику П’ятницю в половині 7-го століття перейшло до Західньої Церкви, де воно практикується по сьогодні.

У часі Св. Літургії Східця Церква накриває на проскомидії чесні дари великим прямокутним покровом. Цей покров, званий також воздухом, почала вживати в Літургії Єрусалимська Церква за св. Сави Освященого (†532), творця єрусалимського богослужбового уставу. Св. Герман, Царгородський патріярх (713-730) учить, що воздух є символом того каменя, що ним Йосиф з Ариматеї був прикрив Господній гріб. А за Симеоном Солунським (†1429), воздух це символ нагого й мертвого Ісуса, що його несуть до гробу. І тому, каже він, на воздусі є деколи зображене зложення Христа до гробу. На Великому Вході диякон несе цей воздух перед Чесними Дарами. А потім священик покриває ним чашу і хліб на престолі і при тім потиху відмовляє тропар: «Благообразний Йосиф...»

Цей грецький звичай мати на воздусі ікону Христа в Гробі прийшов до нас у 14-ім віці враз з єрусалимським уставом. І це він дає початок нашій плащаниці.

За приписами єрусалимського уставу тропар: «Благообразний Йосиф» співається також на вечірні Великої П’ятниці й на утрені Великої Суботи. Виглядає, що наші побожні предки, співаючи цю похоронну пісню в честь Спасителя, хотіли не тільки переживати її духом, але й очима бачити Його ікону зложення до гробу. Тому за тим тропарем найперше на утреню Великої Суботи, а відтак і на вечірню Великої П’ятниці приходить також задля свого символічного значення і воздух, наша перша плащаниця.

У 16-му віці появляється в нас звичай нести воздух-плащаницю з іконою мертвого Ісуса в часі входу з Євангелієм на Великому Славословію утрені Великої Суботи. Вхід кінчився співом «Благообразний Йосиф...» та поклонінням і цілуванням воздуха-плащаниці. По утрені його знову ставили враз з Євангелієм на престіл. У цьому столітті цей воздух з іконою Христа у гробі дістає в нас назву плащаниці.

Обряд почитання св. плащаниці перенесено згодом з утрені Великої Суботи на вечірню Великої П’ятниці. Це сталося, мабуть, тому, що тропар «Благообразний Йосиф» у відправах страсного тижня співається перший раз на вечірні Великої П’ятниці.

Тепер до нашої плащаниці, крім ікони Христа в гробі, приходять ще особи Божої Матері, Йосифа з Ариматеї й побожних жінок, що брали участь у похороні Ісуса Христа. А довкола плащаниці видніють слова тропаря Великої П’ятниці: «Благообразний Йосиф...»

ОБРЯД ПОЛОЖЕННЯ ПЛАЩАНИЦІ

Наші рукописні устави до 16-го віку не говорять нічого про обряд положення св. плащаниці, бо вона тоді щойно починала входити у практику. І тому, що св. плащаниця ввійшла до відправ вечірні Великої П’ятниці й утрені Великої Суботи не осібним приписом, але звичаєм Церкви, то по сьогодні нема одного обряду положення плащаниці, бо різні Церкви витворили свої звичаї. Почитання св. плащаниці в часі 17-18 віків стає загальною практикою і звичаєм цілої Східньої Церкви.

Обряд виносу й положення плащаниці за Типиком о. Дольницького відбувався у катедральних церквах Галичини ось як: На вечірні Великої П’ятниці, в часі співу стихири на стиховні «Тебе одіющагося світом яко ризою...», був обхід довкола церкви з плащаницею, що її несли за чотири кінці священики або старші парафіяни. По обході клали Плащаницю на осібний до того приготований стіл посередині церкви. При кінці вечірні в часі трикратного співу «Благообразний Йосиф...» усі на колінах приступали до св. плащаниці й побожно її цілували. Божий гріб був прикрашений квітами й лямпадами, а за ним стояв хрест без Розп’яття з обрусом на його перехресті.

Отець Дольницький згадує також, що в нас у Галичині був звичай при обході з плащаницею нести і Св. Тайни, що їх відтак ставили до почитання або на Божому гробі, або на престолі. Він завважує, що цей звичай був узятий від латинської Церкви. Звичай виставляти Св. Тайни при Плащаниці є цілком незгідний ні з духом Великої П’ятниці ні з духом Східньої Церкви. Св. плащаниця є якраз символом Ісуса Христа в гробі, тому немає тут місця на прилюдне почитання Св. Тайн. Західня Церква у Велику П’ятницю подекуди усуває Св. Тайни з кивота та лишає його отвореним на знак, що там нема Христа, бо Він у гробі.

Типик д-р Микити каже, що на Закарпатті при обході з плащаницею сам священик несе її на своїх плечах і держить її обидвома руками на голові, а другий її кінець піддержує двоє людей. Обхід буває тільки один раз.

На Східній Україні й Росії у Велику П’ятницю на вечірні при співі «Благообразний Йосиф» тільки виносять св. плащаницю на середину церкви, а сам обхід з плащаницею відбувається при Великім Славословію на утрені Великої Суботи. В часі обходу священик несе св. плащаницю на своїй голові і під нею ще тримає Євангеліє, що його відтак кладуть на плащаницю при Божому гробі.

Св. плащаниця буває виставлена до почитання аж до Воскресної Утрені. Перед утренею, по відправі надгробного, заносять її до святилища і кладуть на престіл. Нема осібного припису, де треба ставити св. плащаницю у воскресному часі. Одні церкви держать її на престолі до Томиної Неділі, а відтак ставлять її за престолом на стіні над горним сідалищем. В інших церквах плащаниця стоїть на престолі до Неділі Мироносиць. У наших церквах плащаниця лежить на престолі аж до віддання празника Пасхи, цебто 40 днів, на знак Христового 40-денного перебування на землі по своїм воскресінню.

У нашому народі св. плащаниця тішиться справді великим почитанням і любов’ю. Загал наших вірних зберігає у Велику П’ятницю повний піст і приступає натще до св. плащаниці наче до Св. Причастя. До неї приходять не інакше, як на колінах і то часто аж від входових дверей церкви. Коло Божого гробу звичайно стоїть почесна сторожа наших молодечих і старших організацій, подекуди навіть цілу ніч з Великої П’ятниці на Суботу. Поклоніння і Цілування св. плащаниці для наших вірних це дійсно глибоке духовне переживання і нагода відновити свою віру й любов до Христа Господа, що з любови до нас умер на хресті.

о. Юліян Катрій, ЧСВВ
Пізнай свій обряд.