«Посвячена Богу терниста дорога...»

Спогади про відродження
монастиря отців Василіян у Бучачі.


Посвячена Богу терниста дорога.
По ній непохитно ішли
Отці Василіяни,
Котрі разом з нами
Віночок тернистий несли.

О Серце Христове, Ти наша любове,
Хай діється воля Твоя.
О діво Маріє, опіко й надіє
У хвилях бурхливих життя.

Навкруг панувала кривава навала —
Валили фігури й хрести.
Зривали каплиці,
Церкви і дзвіниці,
А браття нам Бога несли.

О Боже наш, Боже, лиш Ти нам поможеш
Зносити цей хрест до кінця.
О діво Маріє, опіко й надіє
У хвилях бурхливих життя.

Вони мов герої, стояли в двобої
Із силами пекла і зла.
Молитва їх щира
Була їхня сила,
А вервиця — зброя була.

Присвячено підпільним духовним особам
оо. Василіянам і Сестрам Служебницям Непорочної Діви Марії.
Голуб Тереса

Під час підпілля пречистий символ релігії і культури — церква оо. Василіян — навівала вірним смуток і жаль за минулим, проте, глибока віра в Боже милосердя, котру прищепили отці Василіяни, вселяла надію на світлу Божу будучність. Сорок років — немалий час в житті людини, щоб впасти у зневіру, але люди таємно приходили під монастирські двері, приводили сюди діток і онуків, молилися, світили свічки і клали квіти.

Сивенька жінка стала на коліна,
І притуливши до грудей внуча,
Молилась тихо, поки не згоріла,
Не скапала сльозиною свіча.

І щиро вірила, що світлий день настане,
Упаде морок темряви й гріха,
Відчинять двері отці Василіяни
Й відправиться Літургія Свята.

Цей день настав! Радість не описати,
Всі цілували стіни і поріг.
Коли ж отець став проповідь казати
Ніхто вже сльози стримати не міг.

З виходом із підпілля у 1990 р. оо. Василіяни розпочали надзвичайно важку працю на Божій ниві. Першим ігуменом монастиря був о. Іван Майкович, ЧСВВ, котрий разом з о. Августином Дзюрбаном, ЧСВВ дбали не тільки про матеріальне відновлення розбитого храму і монастиря, а й про духовне.

Найперше, при церкві Воздвиження Чесного Хреста Господнього створився сильний хор, котрим керував дяк-політв’язень покійний п. Петро Кравець. Хористи збирались на пробу в холодному, розбитому храмі, проте з вірою і палким бажанням послужити Богові і Україні. Опісля регентом хору став п. Мирослав Гребеньовський, котрий керує хором і по нині, і вже на схилі літ передає своє вміння невістці п. Оксані Гребеньовській.

На День Матері, у травні 1994 р., за сприяння о. ігумена І. Майковича, ЧСВВ при церкві монастиря оо. Василіян в м. Бучач відновила своє функціонування Марійська Дружина. Першою головою Марійської Дружини була студентка катехитичного інституту Марійка Голуб — с. Міріям, ССНДМ. На той час Марійська Дружина налічувала близько двадцяти юнок, котрі гуртували навколо себе християнську молодь. Їм присвячені ці рядки:

Після розрухи, воєн й безнадії,
Коли відкрились двері у Василіяни,
Ви перші підняли прапор Марії
І голосно сказали: «Вона з нами».

Ви першими, піднявши гордо й сміло,
Несли прапор в святую Зарваницю,
Де купка яничарів озвірілих
Знищили вщент Маріїну каплицю.

Ви нарівні з дорослими, бувало,
Груз виносили і цеглу складали.
Своїми, ще дитячими, руками
Святу церковцю з руїн піднімали.

А в перші, вільні Великодні свята,
Як Україна пасху освятила
До церкви скликали ви молоді багато
Й гаївкою церковцю окружили.

А сніжною, морозною зимою,
Як дзвін Різдвяний витав над землею
У кожну хату йдете з колядою
Із чистою, відкритою душею.

Нехай Господь вам щастя посилає.
Марійську Дружину шанують люди.
На ваш привіт — Марія з нами! —
Ми чуєм відповідь — Усе і всюди!

Голуб Тереса–Климентина

Робота учасниць Марійської Дружини полягала в тому, що вони прибирали церкву до неділі і свята, прали і прасували священичі ризи і хоругви, відновили прапор Марійської Дружини. Допомагали на відбудові церкви і монастиря.

Духовним провідником і наставником Марійської Дружини був о. ігумен І. Майкович, котрий сприяв безкорисній праці юних Марійчат.

Багато членкинь Марійської Дружини покинули мирське життя і невтомно працюють в Божому винограднику — залучають дітей і молодь до церкви, завдяки добрим настановам оо. Василіян вони навчають дітей любові до Бога і України.

Марія Голуб — с. Міріям, ССНДМ
Софія Керницька — с. Стефанія, ЧСВВ
Галина Смерека — с. Герарда, ЧСВВ
Надія Витвицька — с. Магдалина, ЧСВВ.

Чи сон це, чи мені лиш так здається?
Свята обитель. Тиша навкруги.
І спокійніше якось серце б’ється.
І якийсь дивний спокій на душі.

Вранішній дзвін скликає на молитву.
У каплиці засвічено свічки.
І моляться тут сестри тихо-тихо
За батька, матір і за світ цілий.

Сестри-монахині, немов одна родина,
Немає місця тут для ложного гріха,
Дякую Боже, що моя дитина
Себе Тобі на службу віддала.

Життя монаше важко зрозуміти
Для тих, хто йде звичним мирським життям.
Сестри Служебниці, мої духовні діти,
Я вірю, що нас в небі поєдна —

Ваша покірна і свята молитва,
Ваш дух святий і наше каяття.
О Боже, сили дай цей хрест носити,
Будь поміччю в житті нам, Мати Пресвята.

До церкви монастиря оо. Василіян запрошуються хлопчики у Вівтарну Дружину, котрі слідуючи добрим настановам духовних провідників з вірою і любов’ю допомагають священикам у богослужіннях. Найперші з них: Володимир Крамар і Володимир Суслик стали священиками. Володимир Цвірінько — монахом-францисканцем. Григорій Пристай закінчив Домініканський і Львівський Католицький Університет (УКУ), на даний час працює з молоддю в Українському Католицькому Університеті. Андрій Новак — парох с. Сновидів.

У 2001 р. відновлює свою роботу гурток наймолодших парохіян церкви монастиря оо. Василіян «Діти Марії». Їх духовні наставники: о. ігумен Макарій Солюк, ЧСВВ, о. Теофіл Штурмак, ЧСВВ, о. Симеон Манько, ЧСВВ, бр. Пасив Филик, ЧСВВ стараються всебічно і духовно розвивати дитячу свідомість щодо любові до Бога і України. Щороку при монастирі оо. Василіян проводяться такі заходи як: «Веселі канікули з Богом», прощі-екскурсії по церквах і музеях рідного краю. Діти стараються бути слухняними на богослужінні, приймають активну участь у побожних виставах до св. Миколая, Введення у храм Пресвятої Богородиці; Вертепах і колядах на Різдво, у Велику П’ятницю стоять на Почесній Варті біля Плащаниці, а на Великдень виводять гаївки з участю отців і братів ЧСВВ.

При церкві Бучацького монастиря оо. Василіян також діють такі згромадження як: «Цвіт Любові», «Домашня Церква», «Апостольство Молитви», духовними наставниками яких є отці та брати Василіяни.

Добрий слід в історії нашого краю дає Колегіум ім. св. Йосафата, котрий діє при монастирі оо. Василіян. Тут здобувають освіту юнаки старших класів. Їхніми духовними провідниками також є отці і брати ЧСВВ.

Напиши листа матусі, напиши,
Про своє життя монаше розкажи,
Бо вона тебе родила, бо вона тебе ростила
І на службу Богу дала назавжди.

Вона вісточки від тебе тихо жде,
Виглядає десь з-за обрію тебе.
І їй мало не щоночі сняться твої добрі очі,
Задля них вона віддала би усе.

Помолись за маму, Богу помолись,
Із молитвою святою не барись,
Бо коли її не стане, тобі схочеться так мами
І обняти її ніжко, як колись.

Знаю, всім дорожча Мати ця,
Що для нас привела Бога і Творця,
Та земну не забувайте, часом вісточку подайте,
Бо без неї нема монаха й борця.


Земного раю не шукали,
Шукали спокій для душі.
До неба все свій зір звертали,
Спокій найшли в монастирі.

В монастирі, щоби навіки
Самому Господу служить,
Щоб чистоту душі і тіла
Під трон Його святий зложить.

Присутність Бога відчували
На кожнім кроці — тут і там,
Тому-невіжу научали
Любов давали діточкам.

Всім роздаєте милосердя
Віри правдивої слова,
Куди йдете — дитя сміється,
Щебече мила дітвора.

І не для себе, а для Бога,
Покинувши родинний дах,
Ви йдете помагать убогим
По наших селах і містах.

Від імені матерів
Голуб Тереса–Климентина,
парохіянка церкви
Воздвиження Чесного Хреста Господнього
монастиря оо. Василіян у Бучачі