Вернись на дорогу спасіння!

Є такі речі, про які люди не люблять говорити, бо вони дуже часто їх дратують, а навіть викликають злість. До таких недолюблюваних тем належить тема гріха. Вона сьогодні не є в моді. Люди про нього не хочуть говорити, а навіть і думати. Попри те, дуже багато гріхів вони все ж допускають. Гріх сьогодні всюди робить велику кар'єру: в пресі, по радіо й телебаченні він є предметом вихваляння. Люди не хочуть думати про відповідальність за нього. А де ж є справедливість?

Проте реальність гріха незаперечна. Христос на те і прийшов у світ, щоб звільнити нас від нього, а з цією метою залишив нам тут, на землі, чудовий винахід — сповідь.

...Це було у Франції. П'ятнадцять років перед тим хтось запросив священика до хворої жінки. Він пішов і не вернувся. Пошуки не принесли жодного результату. Аж ось через стільки років міліція затримала небезпечного злочинця. Вся преса про це повідомляла. Описувала його «бурхливе» життя, а особливо підкреслила його перший злочин щодо священика, пароха з Авіньйона.

В'язничний капелан упродовж кількох днів намагався схилити того злочинця до сповіді. Та, на жаль, він не хотів з ним розмовляти, ані бачити. Але той спробував ще раз.

— Стоячи перед тобою, в ім'я Христової любові сюди приходжу, бо люблю твою душу.

— Я є великим грішником.

А я хочу в ім'я Боже уділити тобі розгрішення, — сказав священик. Злочинець не витримав і розплакався, а потім розказав про те, що його найбільше мучило.

Не можу так далі жити. Хочу визнати, що я вбив священика. Одного темного вечора, підступно викликавши його до хворої жінки, в певному місці штовхнув у провалля. До сьогодні бачу це, немов наяву, а воно не дає мені спокою.

В той час священик упав на коліна і мовив:

— О, Боже! Дякую Тобі за стільки милосердя!

— Невже, — каже злочинець, — не засуджуєте мене, отче?

Ні, брате, бачу над тобою і над собою велику Божу любов. Тим священиком, котрого ти штовхнув у провалля, був я. Коли падав, зачепився за пень дерева, а вниз покотився якийсь камінь. І від того часу постановив я стати в'язничним капеланом, щоб допомагати найнещасливішим людям.

І так Господь урятував душу злочинця через Таїнство Сповіді. Це, власне, вона дозволила йому вернутися на дорогу спасіння.

Чим є Сповідь? Це є дар милосердного Бога. Це Таїнство, встановлене Христом, щоб допомогти людині, яка вчинила гріх, але хоче віднайти ласку і повернути собі образ дитини Божої. Сповідь — це джерело Христового милосердя, відкритого для всіх, які свій гріх визнають і за нього жалкують. Христос чекає на те одне слово — «Згрішив я!» Кожний із нас знає, що потрібно виконати певні умови, щоб знову ми могли черпати з джерела Божого милосердя. Це мусимо зробити. Тому не легковажмо й не відкладаймо її. Найбільшим нещастям є відкинення Божої ласки, яка приходить через Тайну Сповіді. Господь нам її дає, але ми мусимо простягнути по неї руку.

Один з хлопців в середній школі на запитання катехита про те, як він розуміє ласку Божу, розказав таку історію. Його товариша хотіли виключити зі школи. Та все ж таки знайшовся хтось із друзів, хто за нього заступився. Тому директор залишив його, бо йому сподобалась постава того, що просив. Цей факт показує ласку доброго товариша, а також ласку, отриману від директора.

Подібно є і в наших стосунках з Господом. Божа ласка є набагато кращим даром, ніж ласка людська. Бог зробив для нас щось більше. А доказом цього є хрест Ісуса.

Якщо Господь тобі прощає, то маєш велику ласку! Варто застановитися в той момент, скільки разів Бог тобі простив.

Сьогодні Той добрий Батько чекає на тебе. За хвилину підеш до Сповіді. Пам'ятай, з Ким зустрінешся, і добре до цієї зустрічі приготуйся — і твоя душа напевно «стане білою, як сніг».

Переклад з польської о. Макарія Солюка, ЧСВВ