«Всі дороги сходяться в єдину...»

До 300-ліття
Бучацького монастиря
отців Василіян

Всі дороги сходяться в єдину,
Ту, колись тернисту, з колючок.
Заплативши часові данину,
Ти сягнув сьогодні до зірок.

Василіянський монастир, іду до тебе,
Мов до дому рідного спішу.
Храм ласкаво огортає небо
І зсилає благодать святу.

Входжу в дім, де Божа слава квітне,
Світло свіч несміло мерехтить...
На душі спокійно і привітно,
Час зліта в молитві, наче мить.

Храме рідний, ти зазнав чимало
Людської зневаги і хули,
Вдячні тим, котрі реставрували,
Те, що 300 літ тому звели.

Величчю окутаний ще здавна,
Погляд приверта твоя краса.
Василіянський храм колись, напевне,
Людям дарували небеса.

Іра Андрієшин,
учасниця парафіяльного хору
та спільноти «Цвіт Любові»