Виховання у правді і вірі...

«Найцінніше багатство, яке набувається
у роки дитинства, отроцтва,
ранньої юності, — це знання».

В.О. Сухомлинський

Кожний наш буденний день, який би він не був, є Божим благословенням для усього людства. Ми живемо у вільній і всіма люблячій державі — Україні. Однак, беручи до уваги різні обставини як політичного, так і духовного характеру, дуже часто себе запитуємо: яке наше майбутнє, як нам діяти, щоб не здеградувала наша людська особистість, як чинити, щоб бути щасливим і жити правдивим життям?

По-перше. Звернімо свою увагу на конкретні чинники, котрі є важливими у формуванні нашої совісті, наших учинків, нашого життя, а саме, на виховання правдивої і розумної людини, яка своєю особистістю стане причиною нормального розвитку і процвітання нашої держави. Тому метою цілісного виховання є плекання людини з добрим серцем, волею і розумом, гарними знаннями, які поведуть її у безмежний світ добра й любові. До цього повинні сумлінно прикласти свої зусилля ті, хто за це відповідає і до цього є покликаний.

В першу чергу це є батьки, котрі через Боже провидіння дали життя своїм дітям і зобов’язалися до правдивого їх виховання. Священики, вчителі є зобов’язані до виховання і формування духовного світу дитини. Щодо них, великий духовний провідник та пастир Української Церкви Митрополит Андрей Шептицький сказав такі слова: «Як скульптор із глини формує постать мистецького твору, так священик і катехит, працею не менше мистецькою, з м’якого воску дитячої душі формують образ і подобу самого Ісуса Христа. Вони, неначе, малюють Христову ікону й, очевидно, чим більше в цю роботу вкладають старанності, вміння, мистецького знання.., почуття і потреб її характеру, її похибок і пристрастей, своєї молитви й жертви, тим вищим і ліпшим виходить мистецький твір їх рук». Тим самим кожен, хто має відношення до праці, особливо з молодим поколінням, той відповідає за її правдиве життя.

Вагу цих обов’язків також нам пригадує як цивільне право, так і церковне канонічне право. Неодноразово на допомогу нам приходять різні послання церковної влади, котрі безпосереднім своїм зверненням наголошують на меті і користі формування людини, передовсім молодої особи. Церква в особливий спосіб відіграє тут важливу роль. Чому? Бо «віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені Церквою, є тою духовною атмосферою, в якій діти зростають і розвиваються. Як кожна околиця має свої звичаї, що переходять традиційно на молодше покоління, у такий самий спосіб і передається дух релігійний. Приклад старших веде за собою молодших. Якщо батьки, дідусі й бабусі дотримуються християнських свят і обрядів, не пиячать і не бешкетують, знають повчання церкви, відвідують богослужіння, ходять на цвинтар поклонитися померлим, милосердно ставляться до хворих, убогих і калік, тих, хто потребує допомоги, то їхні діти намагаються робити так само» (Л. Вонсуль).

Добре християнське виховання залежить від кожного з нас. А плодами буде любов, братерство, єдність, повага. Свого часу Верховний Архієпископ УГКЦ Любомир (Гузар) зазначав, що правдиве духовне виховання, шкільна наука християнської моралі стане причиною об’єднання українців зі сходу та заходу на підставі спільних моральних якостей, щоб українці були один одному братами і сестрами.

Так, це є все важливо. Але тепер: як ми поступаємо у відношенні щодо наших обов’язків батька, матері, вчителя, священика? Як виглядають наші зусилля, щоб кожна дитина отримала повний образ, ідеал щасливого свого життя, щоб була повноцінною внутрішньо і зовнішньо? Чи звертаємо увагу на те, в яких вона обставинах знаходиться, до якої школи ходить і якого досвіду набирається?

По-друге, щоб бути повноцінним громадянином, християнином і, взагалі, Людиною, важливою справою у житті молодої особи є її виховання, формування, її вишкіл у науці.

Тут потрібно сказати, що є велика потреба суспільства у духовному вихованні дітей та молоді. З цією метою церкви проводять навчання дітей в своїх недільних і суботніх школах і не потребують втручання держави в цей процес, але водночас є величезна потреба в підтримці впровадження курсу християнської етики в загальноосвітніх школах, наданні релігійним організаціям права засновувати загальноосвітні навчальні заклади. В цьому намірі «кожен повинен вкласти певну лепту» до спричинення реалізації доброго діла. Владика Софрон Мудрий говорить: «Як і всяка інша добра справа, виховання для майбутніх поколінь потребує нашої єдності у молитві. Ми — усі разом: діти і батьки, духовні провідники і педагоги маємо святий обов’язок активно діяти для відстоювання своїх людських, релігійних і громадянських прав. Не біймося! Не будьмо байдужими! Бо наша сміливість у Божу могутність забезпечить нашим дітям право і в родині, і в школі, і в суспільстві бути собою: свідомими громадянами, українцями, християнами».

Незважаючи на час пригноблення і репресій до 1990-го року, ми повинні далі жити для Бога, для себе, для своїх дітей. Ми повинні навчати їх того, що ніколи не зведе їх з правдивої дороги життя. Сказати їм про те, що, власне, вони є надією і майбутнім нашої України. Пригадати їм, що багато українців чекає, власне, на їхню допомогу. Пригадується мені випадок, коли стародавній грецький філософ Сократ промовляв перед народом і, тримаючи в руці зогниле яблуко, сказав: «Таким зогнилим яблуком є наше грецьке суспільство, — і в той момент кинув на землю те зогниле яблуко. Воно розбилося, а з нього вилетіли здорові зернята, — і тими здоровими зернятами є наша грецька молодь». Тому сьогодні в особливий спосіб звертаюся до вас, дорога молоде, хлопці і дівчата! Покажіть своїм життям, своїми вчинками якого народу ви є сини і доні, хто є вашим Богом і чого ви домагаєтесь у своєму житті! Не бійтесь перешкод, які були і будуть, а завжди прямуйте до чогось кращого, бо здібності у праці процвітають! А В.О. Сухомлинський пише:

«Не йдіть найлегшим шляхом, а вибирайте завжди шлях найважчий.
Переборення труднощів підносить людину.
Бо той, кому нестерпно важко і хто переміг трудність,
схожий на альпініста, що досяг найвищої вершини.»

У відношенні до батьків, священиків, вчителів і інших наставників хочу звернутися словами молодої особи, котра говорить: «Добре нас навчайте, щоб ми могли бути щасливими і плідно прожити життя. Але дайте нам можливість бавитись, щоб ми самі навчилися. Навчіть нас правдиво любити, вірити, прощати, надіятися, і ми тим самим розбудуємо життя в своїх серцях і між людьми».

І залишається ще одна важлива справа, яку не можу оминути, — це пам’ять про те, що всіма справами володіє і керує наш Всемогутній Творець, від Якого ми походимо і до Якого прямуємо. Тому кожний з нас зокрема повинен так поступати в житті, так вміло використовувати свої таланти, отримані від Бога, і вчити цього своїх дітей, щоб ми були гідними своєї нагороди.

о. Макарій Солюк, ЧСВВ
Ігумен Бучацького монастиря