«За убієнних земляків»

Там, де червоний прапор — завжди море крові
Там, де червоний прапор — завжди море сліз.
Голодомору жах у 33-тім році
Як ту чуму, на Україну він приніс.

Що є страшнішим, ніж постійний голод!
Що є страшнішим, ніж повільна смерть!
Вмирали села… Відчай в серці й холод,
І чаша горя, що наповнена ущерть.

Не було милосердя до стареньких,
До матерів, юнацтва, до дітей!
Червона смерть косила українців,
Заради проклятих ідей.

Ідей, що ще не канули у вічність,
Що троять ядом Південь й Схід,
Що роздирають Україну
Та проти Правди йдуть в похід!

В похід кривавий проти Бога,
І проти праці — щирої, святої,
Походу чорного дорога
Несла печать орди, — не людської, чужої.

Тож не забудемо ніколи
Голодомору чорних днів.
Хай серце в грудях завжди б’є на сполох,
За убієнних земляків.

Ти ж українцю бідний чи заможний,
Твори гнів праведний в собі.
І в поминальні дні за душі їх невинні,
Запали свічку на вікні...

Усі, хто загинув мученицькою смертю під час Голодомору є мучениками України.
Пам’ятаймо!
Із скорботою в душі присвячую їм ці рядки.

Ніна Оленяк
2008 р.